Село Красівка
Історія села Красівка
Красівка – село, яке входить до складу Семенівської територіальної громади. Знаходиться на відстані 20 км на схід від районного центру м. Бердичева. Через село проходить шосейна дорога від Бердичева до селища Червоне, яке знаходиться в
Село розташоване на правому березі річки Горбатки, яка бере початок між селами Дубівкою (до 1946 року – Чехи) і Красівкою та є правою притокою річки Пустохи.
Датою заснування Красівки є 1700 рік. Точне походження назви села невідоме. Проте існують такі перекази: на старих картах землекористування графа Адольфа Івановича Грохольського було зазначено, що через село протікала річка Красавка (згідно розповіді очевидця Григорія Андрійовича Кукурузи, який користувався цією картою у 1920 році при розподілі поміщицьких земель).
Першими поселенцями на цих землях була сім’я Терлецьких, які жили в лісі і займалися перегонкою дьогтю, бджільництвом та сільським господарством. Цю родину вижили з лісу нападники і вони поселилася в іншій частині лісу, де нині й знаходиться Красівка. Колишній центр села знаходився на захід від сучасного центру.
Жителі Красівка були кріпаками графа Адольфа Івановича Грохольського (латинського віросповідання, 1799 р.н.), який проживав у селі Червоне та мав окрім того великі землеволодіння на сучасній Вінниччині – володів містечком Вороновиця та селами Оленівка, Михайлівка та Ізабелівка. У Красівці Грохольський володів 1488 десятинами землі.
У 1865 році село нараховувало 51 двір, тут проживало 354 жителя. Адміністративно Красівка входила до складу Пузирецької волості Бердичівського повіту. Перший Всеросійський перепис 1897 року засвідчив, що у селі проживало вже 697 осіб. Після смерті графа Грохольського його вдова графиня Ванда Грохольська продала землі Красівки поміщику Федору Артемовичу Терещенку (1832-1894) – українському підприємцю, меценату, колекціонеру, батькові відомого авіаконструктора Федора Терещенка (1888-1950).
У Красівці існувала дерев’яна церква в ім'я Рідзва Богородиці, рік побудови якої невідомий (припускають, що була збудована раніше 1783 року). Церкві належали 61 десятина землі. Діяла у селі й церковно-приходська школа, в якій навчалось 30-35 учнів.
Наприкінці XIX століття у селі використовували чотирипільну систему обробітку землі: пар, озимі, ярі та сінокіс. Врожайність при цьому становила біля 12 ц. з га. У селі діяв вітряний млин, який належав Потапові Заломському.
Важка праця селян на власницьких землях, низькі розцінки оплати спонукали селян до стихійних виступів. Так, у 1905 році відбувся виступ селяни, які протестували проти низького рівня оплати. У виступі активну участь взяли Параска Заєць, Сава Масан та Платон Заломський. Під час заворушень було спалено 12 скирт сіна. На придушення протесту до села прибув військовий підрозділ, який складався з черкесів.
Після Лютневої революції власник красівських земель Федір Терещенко полишив Червоне, а згодом і країну, яку охопило полум’я громадянської війни. Тож восени 1917 року в Красівці створили сільський народний комітет з розподілу поміщицького майна і землі. Головою комітету став Апатій Пинчук, касиром – Стратон Семенович Войтюк, секретарем – Парфен Андрійович Мартенівський. Землю при розподілі у першу чергу давали сільській бідноті, солдатам та сім’ям загиблих на фронті. Цей комітет існував до червня 1918 року. В липні у село вступили німецькі війська, які разом із гайдамаками стали повертати землю та майно колишнім власникам, а людей, які брали активну участь у перерозподілі власності, карали.
Німецькі підрозділи перебували у Красівці до листопада 1918 року.
Події громадянської війни залишили глибокий слід в історії села. У березні 1919 року через Красівку на Бердичів пройшли підрозділи більшовицьких військ, якими командував Микола Щорс. У 1991 році саме з нагоди цього факту у центрі села перед будівлею сільської ради встановлять пам’ятник, присвячений цьому більшовицькому командиру.
Офіційно радянську владу у Красівці встановили у березні 1919 року. У селі організували ревком, його головою став Іван Васильович Татунець. Одночасно створили комітет незаможних селян (КНС), який очолив Микола Адамович Філінський. Але організація існувала тільки формально, лише у 1924 році з новим головою КНС обладнали хату-читальню, в якій збирались селяни та мали змогу читати газети та книжки.
Значна віддаленість Красівки від адміністративного центру, який перебував у центрі військових дій, сприяла тому, що село оминули активні бойові дії. Лише у травні 1920 року деякий час у Красівці перебували польські підрозділи, діяльність яких запам’яталось тим, що під час свого відступу у червні вони стали відбирати у селян коней та майно. Щоб зберегти свій крам, красівчани переховували його у сусідньому лісі.
Наприкінці червня 1920 року в селі остаточно утвердилась радянська влада. 7 березня 1923 року село адміністративно увійшло до складу Білопільського району Бердичівської округи, того ж року в селі створили сільську раду. І лише з 1925 року Красівка увійшла до складу Бердичівського району. Першим головою сільської ради був обраний Масей Ілліч Нечипорук.
У 1924 році в Красівці створили товариство спільного обробітку землі, якому надали ім'я Карла Маркса – основоположника та ідеолога комуністичного руху. Очолив товариство Микола Адамович Квилінський. Через п’ять років у селі відбулась колективізація, до місцевого колгоспу імені Карла Маркса вступив 251 селянин. У 1931 році в Красівці з'явилась комсомольська організація, яку очолив секретар Олекса Деркач. Першими комсомольцями стали Петро Чукавін, Федір Чукавін, Іван Пеньківський, Люсік Поляк, Лаврентій Войтюк, Наполеон Бжозовський, Василь Няньчук.
На початку 30-х років до місцевого колгоспу надійшов перший трактор Універсал-2 («У-2»), який механізував оброблення полів. Відтоді незмінно до 1960-х працював на ньому красівчанин Василь Тимофійович Бубас. За спогадами, коли у липні 1941 року до Красівки підійшли німецькі війська, Василь Бубас, аби трактор не дістався загарбникам, утопив його у затопленому кар’єрі неподалік сусідніх Чехів. Після звільнення Бердичівщини від ворога трактор дістали з кар’єру та відремонтували. У 1967 році цей трактор у пам'ять про перших механізаторів встановили у центрі села на постаменті. До речі, коли прийняли рішення про встановлення трактора на п'єдестал, Василь Бубас відремонтував його і трактор встановили на постамент цілком справним та готовим до роботи (трактор зняли з п’єдесталу у 80-х роках, він знаходиться в експозиції музею Хліба села Білопілля, що на Вінниччині).
Страшні події Голодомору 1932-1933 рр. не оминули Красівку – всього за рік у селі від голоду померло 107 осіб, імена яких на сьогодні встановлено.
На початку війни 1941 року колгоспники виїжджали в Янушпільський район на будівництво аеродрому. На другий день війни з села до Червоної армії мобілізували майже сотню чоловіків. А всього на фронтах Другої світової билось із ворогом до 200 красівчан, з яких 76 загинуло, а 37 повернулись до села інвалідами.
Окупація села німецькими військами тривала до кінця 1943 року і запам’яталась тим, що окупанти спалили всі господарські будівлі колгоспу наприкінці листопада того року, а на працю до Німеччини було вивезено 20 селян.
Село радянські війська звільнили від окупанта 29 грудня 1943 року. Під час цих боїв загинуло та померло від ран 12 бійців 24-ї стрілецької дивізії. У 1965 році у північно-східній частині села, біля Будинку культури з'явилась братська могила, куди перенесли тіла воїнів, що знаходились на сільському кладовищі. На братській могилі встановили бетонну скульптуру воїна з присвятним написом на постаменті, у 1975 році по обидва боки від неї вертикально встановили по 2 плити з залізобетону розміром з меморіальним написом та прізвищами 76-ти воїнів-земляків, які загинули в роки Другої світової війни. Також біля підніжжя скульптури поклали плиту з залізобетону з присвятним написом та іменами 12-ти воїнів-визволителів.
У 1944 році колгоспники внесли грошові кошти та сільськогосподарські продукти на спорудження танкової колони. Усі тваринницькі приміщення відбудували заново.
У 1951 році відбулося укрупнення (злиття) колгоспу ім. Карла Маркса села Красівка з колгоспом «Червоний партизан», який діяв у сусідній Дубівці. Загальна площа земель, які обробляло нове господарство, сягала 2082 га. З них орної землі – 1518 га, сіножаті і пасовищ – 182 га, садів – 43,6 га, лісів і чагарників – 6 га, непридатної землі – 82 га. Крім того, колгоспники мали у власному землекористуванні 228 га присадибних ділянок. Взамін вітряного млина в селі збудували механічний млин, діяла кузня, пасіка, ставок, тракторна ремонтна майстерня. У колгоспі вирощували цукрові буряки, озимі культури та ярові, овочі. У 50-х роках розпочали вирощувати нову для села культуру – кукурудзу.
У 60-х роках місцевий колгосп очолив Цезар Посудевський. За його керівництва особливого розвитку набуло будівництво соціально-культурних об’єктів. У Красівці силами та на кошти місцевого господарства збудували нову колгоспну контору, сільмаг, дитячі ясла, ферму, ремонтно-тракторну майстерню, спорудили артезіанський колодязь. У селі проклали дороги, розпочалась газифікація села. У 1962 році в Красівці збудували Будинок культури на 250 місць, який також мав бібліотеку на 7 тис. книг. Будинок фельдшерсько-акушерського пункту звели у 1960 році, поряд із ним з’явився будиночок поштового відділення зв’язку та торговий комплекс. Як передбачала тогочасна ідеологічна політика, перед Будинком культури у 1964 році встановили бюсти ідеологів комуністичного руху – Карла Маркса, ім'я якого носив колгосп, та Володимира Леніна. Бюсти на замовлення колгоспу виготовила Житомирська художня виробнича майстерня. Обидва бюсти демонтували на початку 90-х років.
На 1961 рік школа, що діяла у Красівці, займала старе дерев’яне приміщення. Це була загальноосвітня трудова політехнічна восьмирічка, а також діяли 9-10 класи вечірньої школи сільської молоді. У 1963 році в загальноосвітній школі навчалось 178 учнів та в школі сільської молоді 30 учнів, тут працювало 6 вчителів із вищою освітою, 5 – із середньою.
Будівництво нового приміщення школи розпочали у 1965 році, нову школу на 320 учнів відкрили у 1970-у. Школа, що діє й сьогодні, є центром освітнього та культурного життя не лише Красівки, але й цілої округи. У 2014 році школі надали ім'я Цезаря Посудевського – колишнього голови колгоспу, який став ініціатором та організатором будівництва цього навчального закладу. На стіні будівлі з'явилась відповідна меморіальна дошка.
Період 1960-х років запам’ятався також тим, що період терпимості до релігії в радянській державі вкотре змінився на гоніння. У Красівці, зокрема, розібрали дерев’яний православний храм, а відродження церкви та віросповідання розпочинається лише на початку 90-х років минулого століття.
У 1980 році головою колгоспу «Дружба» (з центром у селі Закутинці), до складу якого увійшов колишній красівський колгосп ім. Карла Маркса, призначили Костянтина Мулярчука. Він обіймав цю посаду до 1987 року. 80-і роки минулого століття у Радянському Союзі характеризувались активним розвитком сільського господарства, підтримкою сільгосппідприємств з боку держави. Не в останню чергу завдяки цьому за роки керівництва Костянтина Мулярчука колгоспом у «Дружбі» побудовано комплекс по відгодівлі великої рогатої худоби на 3000 голів у селі Красівка. А загалом у господарстві утримували 5200 голів молодняка ВРХ, 400 корів, 500 голів свиней, 800 голів овець, 15 000 голів гусей, 5 000 голів курей, 2 пасіки по 150 вуликів,
У той же період у Красівці прокладено 2,8 км доріг із твердим покриттям, вступив у дію кормоцех, будинок тваринника, баня-сауна, побудовано три житлових будинки. У місцевій школі створили шкільний музей Бойової і Трудової слави, урочисте відкриття якого відбулось 6 листопада 1985 року – до 40-річчя Перемоги та напередодні чергової річниці Великої Жовтневої Соціалістичної революції, що було традиційним на той час.
За роки, що минули з дня відкриття музею, він відіграв значну виховну, патріотичну справу для підростаючого покоління, а для людей старшого покоління – як пам'ять і пам'ятка. На жаль, у 2016 році музей як такий, що не відповідав реаліям сьогодення та потребував значного оновлення, зачинили та законсервували. У 2020 році його розібрали.
З настанням часів незалежності держава розпочала реформування сільського господарства. Костянтин Мулярчук полишив посаду голови колгоспу «Дружба» та у 1992 році створив власне фермерське господарство «АСКА», яке діяло на полях Красівки. Він став активістом фермерського руху на Бердичівщині, 13 років поспіль очолював асоціацію фермерів Бердичівського району. За впровадження фермерського руху нагороджувався грамотами Житомирської обласної та Бердичівської районної адміністрації. Рішенням Бердичівської районної ради від 22.08.2013 р. Костянтину Володимировичу Мулярчуку присвоєно звання «Почесний громадянин Бердичівського району».
Керуючи власним фермерським господарством Костянтин Мулярчук на угіддях, що не підлягають сільськогосподарському використанню, посадив 4,5 га лісу, заклав 2 га саду, також утримував млин. Більш як десятиліття у селі Красівка діяв заснований Костянтином Володимировичем музей українського селянського побуту, де зберігались селянські знаряддя з обробітку землі, побутового використання. У колекції перебували речі з різних куточків України та навіть із Америки. Деяким із них по кількасот років, як, наприклад, дзвіночку, який зроблений у 1821-му році. По смерті Костянтина Мулярчука (помер 11.05.2018 р.) експонати цього музею перенесли до Будинку культури села Дубівка.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 452 особи, з яких 185 чоловіків та 267 жінок. За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 385 осіб.
Наприкінці 80-х красівчани вийшли зі складу колгоспу «Дружба» та утворили власне колективне підприємство імені Щорса. Через деякий час новостворений колгосп очолив Володимир Васильович Шнайдрук, який до цього працював керуючим райсільгосптехніки. За його керівництва, зокрема, з нуля побудували ремонтну майстерню та тракторний парк, котельню, ввели у дію артезіанські свердловини. На кошти колгоспу в центрі села спорудили триповерховий адміністративний будинок, в якому розмістилася контора колгоспу, сільська рада, торговий центр, пошта, а в підвальному приміщенні – склад. В основному було завершено газифікацію Красівки, заклали мережі середнього тиску до сусідньої Дубівки. Також в селі збудували гарний дитячий садок, в якому нині виховуються дітки з Красівки та навколишніх сіл.
У цей час активно будуються дороги з твердим покриттям, зокрема, до селища Червоного та до села Дубівка. До речі, цим займалась бердичівська будівельна організація під керівництвом Володимира Марчука. Стали діяти переробні цехи, у тому числі ковбасний. Була налагоджена економічна співпраця з підприємствами соціалістичної Болгарії, готова продукція яких – дитячий одяг та взуття – реалізовувалась на Бердичівщині.
У 1997 році Володимир Шнайдрук полишив посаду голови колгоспу.
Економічна криза, яка охопила Україну з середини 1990-х років, боляче вдарила по місцевому сільгосппідприємству. Довершила справу постійна зміна керівників колгоспу. Тож наприкінці 90-х колгосп імені Щорса фактично збанкрутував, станом на 1 січня 2001 року землі місцевого господарства були розпайовані, а така галузь, як тваринництво, занепала, сільгосптехніка перебувала у жалюгідному стані. Нині землі Красівки обробляють приватні сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства.
У 2016 році згідно адміністративної реформи Красівка увійшла до складу новоутвореної Семенівської територіальної громади, відповідно 30 грудня цього року сільська рада припинила існування. Натомість утворено Красівський старостинський округ при Семенівській сільській громаді.
На сьогодні (початок 2021 року) у Красівці проживає 272 особи, діє фельдшерський пункт, школа, в якій навчається 69 учнів, дитячий садочок «Казка», в якому перебуває 22 дитини з Красівки, Сингаївки, Закутинець та Дубівки. Діє також храм Свято-Різдва Богородиці Української Православної Церкви, функціонує Будинок культури та сільська бібліотека.
Анатолій ГОРОБЧУК
